Методи датування підтверджують вік слідів у Білій Піщані

Недавні високоточні радіовуглецеві аналізи підтвердили, що знамениті сліди в Білих Пісках у Нью-Мексико датуються періодом від 22 000 до 24 000 років тому. Ці результати узгоджуються з двома попередніми дослідженнями та надають технічну точність завдяки оновленим калібрувальним кривим і стратиграфічному контролю.

Передумови та історичний контекст

Сліди в Білих Пісках були вперше виявлені в 1930-х роках на північному березі давнього озера Отеро і поставили під сумнів традиційні моделі заселення Америки. Згідно з загальноприйнятими археологічними парадигмами, перші палеоіндіанці з’явилися приблизно 13 000–15 000 років тому. Проте дані з Білих Пісок свідчать про набагато більш ранню присутність людей.

Методи: радіовуглецевий аналіз та седиментологія

Датування за допомогою мас-спектрометрії (AMS)

Дослідники зібрали органічно багаті зразки осадів з шарів, що знаходяться безпосередньо вище та нижче горизонтів слідів. Використовуючи обладнання для радіовуглецевого аналізу AMS, вони виміряли ізотопні співвідношення ¹⁴C/¹²C з точністю до ±30–50 років.

Калібрування та байєсівське моделювання

1. Використання калібрувальної кривої INTCAL20 зменшило систематичні помилки на 10–15% у порівнянні з попередніми дослідженнями.
2. Байєсівське стратиграфічне моделювання інтегрувало швидкості осадження та дані OSL (оптично стимульована люмінесценція) для створення надійних вікових профілів.
3. Перехресна перевірка з тефрохронологією (шари вулканічного попелу) ще більше звузила максимальні та мінімальні віки.

Основні результати

• Стабільний віковий діапазон: Усі нові зразки датуються в межах від 22 100 до 23 900 років до нашої ери (калібровані роки).
• Стратиграфічна цілісність: Високоякісні осадові керни підтверджують відсутність постдепозиційного змішування.
• Регіональна кореляція: Геохімічне маркування (XRF) пов’язує шари слідів з більш широкими цикломи давніх озер.

Глибоке занурення: геологічний та палеоекологічний контекст

Давні береги озера Отеро були динамічними, з коливаннями рівня води, зумовленими коливаннями клімату плейстоцену. Аналізи розміру часток (лазерна гранулометрія) показують чергування дрібного мулу та глини, що ідеально підходять для збереження детальних слідів людей та мегафауни.

Перспективи експертів

“Ці результати відсувають хронологію входження людей на територію Північної Америки на кілька тисячоліть назад, що вимагає переоцінки міграційних маршрутів,” зазначає доктор Єлена Моретті, геохронолог у Квартенарній лабораторії Університету Аризони.

“Поєднання AMS, байєсівського моделювання віку та тефрохронології є золотим стандартом у археологічному датуванні,” підкреслює доктор Самуель Ортіс, седиментолог з Геологічної служби США.

Наслідки для моделей міграції палеоамериканців

Ця розширена хронологія свідчить про те, що ранні популяції могли використовувати прибережні маршрути або експлуатувати коридори без льоду раніше, ніж вважалося раніше. Це також піднімає питання щодо технологій виготовлення знарядь праці та стратегій виживання під час останнього льодовикового максимуму.

Перспективи та подальші дослідження

1. Геномні кореляції

Продовжуються дослідження давньої ДНК на пов’язаних фаунистичних залишках, які можуть надати прямі генетичні зв’язки з сучасними корінними американськими лініями.

2. Високотехнологічне 3D-сканування слідів

Використовуються сучасні фотограмметричні та LiDAR-картографічні технології для захоплення мікрорельєфу кожного сліду, що дозволяє провести біомеханічний аналіз кроку, ходи та групової поведінки.

3. Міждисциплінарна співпраця

Команди археологів, геохронологів та палеоекологів інтегрують дані в комплексні моделі людської екології плейстоцену в Північній Америці.

Висновок: Нові результати радіовуглецевого аналізу з Білих Пісок підкреслюють необхідність переосмислення раннього розселення людей в Америці. У міру розвитку аналітичних методів, так само змінюватиметься наше розуміння того, коли і як наші предки вперше ступили на цю землю.